Кефас виріс у притулку «Пеліта Казіх» і з дитинства звик захищатися від світу агресією. Його молодша сестра померла через недбалість колишнього опікуна, який вкрав гроші закладу й не відвіз дівчинку до лікарні вчасно. Відтоді хлопець не довіряє дорослим і робить усе, аби виглядати некерованим. Коли в притулку зʼявляється новий опікун Саймон, Кефас сприймає його як чергового ворога й починає відкриту війну. Але Саймон не реагує на провокації. Він мовчазний, відлюдькуватий і, здається, бореться з чимось значно темнішим, ніж підліткова бунтарськість.

Поступово Кефас помічає те, що інші пропускають: Саймон не просто байдужий, він виснажений власним минулим. Його дружина й син загинули, і тепер він ледве тримається на плаву. Коли діти розуміють, що Саймон стоїть на межі самогубства, вони кидаються його рятувати. Для Кефаса це стає моментом, коли він уперше за довгі роки дозволяє собі не втратити ще одну людину. Через роки вже дорослий Кефас, який сам став батьком, повертається до тих спогадів, аби нарешті пробачити собі дитячу безпорадність і зрозуміти, що справжня сила — не в тому, щоб нікого не підпускати, а в тому, щоб вчасно простягнути руку .