Раптово (2026)

Марі-Лу керує будинком для людей похилого віку в передмісті Парижа й намагається запровадити там методику догляду під назвою «людяність». Її суть проста: ставитися до мешканців не як до пацієнтів, яких треба просто обслуговувати, а як до людей, гідних поваги, уваги й тепла. Частина персоналу підтримує її починання, але інші, зокрема досвідчена медсестра Софі, вважають, що за браку рук і часу ця філософія залишається гарною ідеєю, яку неможливо втілити на практиці. Марі-Лу наполягає на своєму, і чим сильніше вона тисне, тим очевидніше стає, що її власна поведінка суперечить принципам, які вона проповідує .

Все змінюється після знайомства з Марі — японською театральною режисеркою, яка бореться з раком. Жінки швидко знаходять спільну мову, і їхні розмови, що тривають ночами, поступово змінюють погляд Марі-Лу на власну роботу й на саме життя. Марі вирішує оселитися в будинку для літніх людей і почати проводити там театральні майстерні. Її присутність, робота з тілом і диханням поступово розтоплюють опір навіть найбільш скептичних співробітників. Разом дві жінки намагаються зробити неможливе можливим — не лише для мешканців закладу, а й для себе самих, знаходячи сенс і гідність там, де, здавалося б, залишилося лише згасання .