Остання, хто помре (2025)

Семанта отримує у спадок стару віллу в глухому колумбійському селі, куди не поспішає повертатися через похмурі спогади дитинства. Разом із чотирма подругами вона все ж приїздить, аби залагодити справи зі спадщиною, і застає село порожнім — усі мешканці ніби зникли, а місцевий магазин і заправка зачинені через релігійне свято. На віллі немає ні світла, ні звʼязку, і невдовзі одна з дівчат зникає, а потім її знаходять повішеною. Семанта розуміє, що село живе за власними законами, а за їхнім приїздом стоїть щось значно страшніше за звичайну ізоляцію.

З щоденника покійного дядька вона дізнається про легенду озера, на березі якого стоїть вілла: колись це місце вважалося священним, і кожен, хто заходив у воду, нібито отримував безсмертя. Але ціна цього безсмертя — ритуальні жертви, якими селяни століттями відкуповувалися від «Духа озера». Дітей для цих жертв викрадають у Боготі, бо «свої» вже давно закінчилися. Семанта випадково рятує одного хлопчика, і тепер демон полює на неї та її подруг. Кожна наступна ніч забирає ще одне життя, і питання вже не в тому, чи вдасться втекти, а в тому, хто з пʼятьох стане останньою, хто помре.