Коли буду мертвим та білим (1967)

У картині через пригоди сезонного робітника та джентльмена удачі Джімі Барки реалістично передається соціальна атмосфера тих часів та становище молодих людей у ��ній. Джімі ніщо не чуже: з одного боку, він не замислюючись шантажує, краде, маніпулює оточенням, з іншого, він намагається відстоювати власну гідність, кинувши виклик прогнилій колгоспно-пролетарській системі в особі керуючого сільським господарством та цілої плеяди різношерстих виродків. Джімі переслідує лише одну мету - власний добробут, - і намагається її досягти легкими шляхами. Світ, в якому він виявився, дихає фекаліями, лібідо, автодеструкцією фізіологічної реальності. Його оточують гротескні креатури післявоєнного розкладання, бараки, дно суспільства. У пошуках щастя Джімі режисер символічними жестами змиває пелену лицемірства та брехні, показуючи аморальне, безглузде, безідейне суспільство, суспільство, в якому існування становить єдину цінність.